Журналіст «УФ» поцікавився в капітана дубля «Шахтаря», чому той не грав у двох останніх матчах?

— Нічого страшного, — розпочав розмову Олександр. — Поки не можемо знайти з «Шахтарем» точки дотику за контрактом. У плані фінансів я не нахабнію, але поки до спільного знаменника не дійшли. Це — нормальна ситуація. Так, у мене є пропозиції від солідних клубів прем’єр-ліги, тож, мабуть, непогано попрацював останні півроку (сміється). Прагнутиму й далі прогресувати.

— Скільки років перебуваєте в таборі «Шахтаря»?
— Років вісім. Селекціонери «Шахтаря» підгледіли мене в Херсоні, коли мені було вісім років. З одного боку, батьки були раді, що мене помітили, а з іншого — ні, адже доведеться виїжджати. І все-таки відпустили.

— Батько, мабуть, вас зрозумів більше за інших, адже він був футболістом?
— Так. Він виступав свого часу за херсонський «Кристал». Діяв у нападі. Але я став опорним півзахисником оборонного плану.

— Як швидко «дослужилися» до капітана дубля «Шахтаря»?
— Усе відбувалося поступово. Самовіддано працював на тренуваннях, намагався заслужити довіру хлопців. Вийшло, і мене обрали капітаном.

— Може, від того, що вас запросили до молодіжної збірної, не забарилися й пропозиції з різних клубів прем’єр-ліги?
— Можливо, адже це — вже інший рівень. Уже зіграв проти збірних Данії, Португалії та Франції. У збірній намагаємося втілити схеми й задумки Павла Яковенка та його тренерського штабу. Виходить чи ні, це вирішувати наставникам і вболівальникам.

— Скільки клубів прем’єр-ліги вас запрошують?
— Пропозиції надійшли з двох-трьох клубів.

— Та все ж, знаю, хочете залишитися в «Шахтарі»?
— Так. Довго виступаю за цю команду й мрію пробитися в основний склад. Але якщо з клубом не знайдемо спільної мови, доведеться підписувати контракт із кимось іншим. Це — життя.

— На рівень кого з виконавців орієнтуєтеся, як опорний півзахисник?
— У мене немає кумирів, окрім моїх батьків. Граю в манері Тараса Степаненка, в оборонному плані. Мені ще є над чим працювати.

— Чого хочете досягти в кар’єрі?
— Звичайно, хочу стати чемпіоном України, виграти Лігу чемпіонів. Потенціал у собі відчуваю, але треба для цього багато працювати.

— Великі контракти не розбещують молодих футболістів?
— У кожного — по-різному. Головне, щоб клуб і футболіст прийшли до спільного знаменника. Якщо гравець не прогресує, він не вартий великих грошей.

— Свої сильні сторони знаєте?
— Звичайно. Це — потужний удар із правої, непоступливість в єдиноборствах, непогана гра головою. Але мені ще є над чим працювати, щоб стати по-справжньому класним футболістом.

Дмитро ДОЙНІКОВ, «Український футбол»