— Андрію, насамперед, розкажіть, які емоції відчували, коли дізналися, що вас бажають бачити в таборі київського «Динамо»?
— Перші відчуття, скажу чесно, були двозначними. Спочатку — здивування, а вже потім, звісно, дуже зрадів.

— Певне, роздуми щодо прийняття цієї пропозиції не були тривалими?
— А як інакше? «Динамо» — великий клуб, не кожен отримує шанс заграти в ньому, а тому питання про прийняття чи неприйняття такої пропозиції фактично не стояло.

— Альтернативні варіанти продовження кар’єри у вас були?
— Так, були, але, гадаю, нині це вже не важливо.

— У командах із такою конкуренцією часто губляться талановиті, але молоді футболісти. Подібних прикладів у новітній історії «Динамо» — безліч. Не боїтеся, що поповните когорту тих, хто подавав численні надії, але на шляху до основи загубився?
— Тривоги з цього приводу немає, бо я впевнений у своїх силах.

— Іще один уродженець Запоріжжя, ваш колишній партнер у «Металурзі», Максим Коваль неодноразово наголошував, що з дитинства був уболівальником «Динамо». Ваші футбольні уподобання аналогічного характеру?
— На всі сто відсотків. Мої батьки завжди підтримували саме київський клуб, мабуть, під їхнім впливом сформувалися й мої погляди.

— Ви вже зауважили, що головними конкурентами бачите лівофлангових Андрія Ярмоленка та Тайє Тайво. Зрештою, логічне запитання: яка позиція для вас є рідною — ліворуч в обороні чи ліворуч у півзахисті?
— Усе-таки, комфортніше почуваюся саме на фланзі в середній лінії.

— Уже стало відомо, готуватиметеся до старту другої частини сезону з першою командою чи, попервах, тренуватиметеся з дублюючим складом?
— Якщо чесно, зі мною ще ніхто з цього приводу не розмовляв.

— Уже, мабуть, обживаєтеся у Києві? Чи встигли квартиру підшукати?
— Поки що — ні. Побутовими питаннями займатимуся вже після Нового року.

— Цікаво дізнатися вашу думку щодо провального виступу запорізького «Металурга» в літньо-осінньо-зимовій частині чемпіонату. У чому, на ваш погляд, причина?
— Вона, вважаю, полягає в проб­лемах, що пов’язані зі змінами тренерського складу. Кожен нас­тавник висуває свої вимоги, під кожного треба підлаштовуватися, а робити це в такий нетривалий період часу — дуже складно. З’явиться бодай якась стабільність — буде й результат. Для себе особисто можу записати в актив за підсумками наших цьогорічних виступів у прем’єр-лізі те, що отримував регулярну ігрову практику, а також розвивався як футболіст.

Гліб КОРНІЄНКО, «Український футбол»