Коли того чи іншого молодого гравця відправляють в оренду, та й ще в команду нижчої ліги, то зазвичай вболівальники роблять висновок, що тренери на ньому поставили хрест. Та головне, щоб так не думав сам футболіст. Навпаки, оренда – це можливість отримати ігрову практику й набратися досвіду дорослого футболу. І коли впродовж неї, як то кажуть, не клеїти дурня, а наполегливо працювати, то є дуже велика ймовірність, що тебе обов’язково повернуть і нададуть шанс себе проявити. Ну а далі вже все залежатиме виключно від тебе – чи зумієш ти ним скористатися і довести свою профпридатність. Саме таким був шлях від новачка до гравця основного складу першої команди рідного клубу вихованця СДЮШОР «Карпати» Романа Мисака по закінченні школи.

– Романе, на той момент, як ти вперше зайняв місце у воротах «Карпат» в офіційному матчі, тобі довелося чекати не один рік. Чи не було в тебе думок, що, можливо, тобі не доведеться цього моменту дочекатися взагалі ніколи?
– Я надто молодий, щоб про щось погане думати (усміхається. – Авт.). Мені ж лише недавно «стукнув» 21. Хіба це вік для воротаря? І потім, я ж не на канапі лежав і чекав, коли мені зателефонують і спитають, чи я, часом, не бажаю постояти у воротах своєї рідної команди, про що мріяв з дитинства.

– Зазвичай, всі хлопці у футболі з малих років мріють про славу нападника, а не воротаря.
– (Сміється. – Авт.) Виходить, я є винятком. Ні, я ніколи не хотів грати в полі. Навпаки, з самого початку занять футболом просив, щоб мене ставили у ворота. Не знаю чому, але скільки себе пам’ятаю, завжди набагато більше подобалося відбивати і ловити м’ячі, ніж забивати голи. Чому, пояснити не можу – це у мене в крові. Пам’ятаю, коли тільки прийшов у команду Андрія Грінера, Анатолій Саулевич, який тоді йому допомагав, спитав мене, чому я одразу побіг у ворота. Я твердо відповів: «Бо я хочу бути у футболі тільки воротарем!». На що він сказав: «Якщо насправді хочеш, то обов’язково ним станеш».

– Кому ти завдячуєш найбільше за те, чого навчився у мистецтві, як ти сказав, відбивати і ловити м’ячі?
– Я з самого початку зрозумів, що підготовка воротарів – справа специфічна. Не випадково ж з нами, маю на увазі воротарів СДЮШОР «Карпати», окремі заняття проводив Юрій Федорович Сусла. Саме цій людині я в першу чергу завдячую тому, що став воротарем. Так, як перша вчителька вчить дітей читати і писати, так само він нас навчав абетці воротарської майстерності. Але я й зараз з ним підтримую стосунки, провідую його або телефоную. Він і нині дає мені чимало мудрих порад, аналізує мою гру, розбираючи її на дрібниці. Не менше в мене вклав і Андрій Карімов, ще один тренер-ветеран нашої школи. Якби я не знав, то думав би, що він у минулому також був воротарем. Однак він грав у полі – але бачите, що значить людина розбирається на футболі. Надзвичайно толковий фахівець і до того ж прекрасна людина. З ним також стараюся якомога частіше спілкуватися.

– Зараз тебе частенько приводять у приклад, як молодому гравцю може бути корисною оренда.
– Я про це нічого не чув, але можу зі стовідсотковою впевненістю сказати, що час, який я провів у «Кримтеплиці», пішов мені на користь. Я ж не один матч провів за дубль «Карпат» і можу порівнювати молодіжну першість з Першою лігою. Так-от, це два зовсім різні турніри. В Першій лізі ти проходиш справжню школу дорослого футболу. Молодіжна першість на порядок нижча і за рівнем, і за накалом. Та воно й не дивно, адже в Першій лізі грають не просто дорослі мужики. Багато хто з них має хороший досвід Вищої ліги, а дехто встиг пограти і за кордоном. Та й завдання там вирішують набагато серйозніші, ніж у молодіжній першості. Тому я жодним чином не жалкую, що довелося грати в «Кримтеплиці».

– Так ти говориш зараз, коли повернувся додому. Цікаво, а що в тебе було в думках, коли ти вперше відправився в Крим?
– Віддати мене в оренду в «Кримтеплицю» – це ідея Богдана Стронціцького. Він якраз тоді тренував у Молодіжному воротарів. Після розмови з ним я зрозумів, що коли хочу грати в подальшому на найвищому рівні, то потрібно погоджуватися і їхати. Та й працював він зі мною дуже багато, за що я йому надзвичайно вдячний. Ну а про той досвід, всі ті секрети воротаря, якими він зі мною ділився, та й продовжує це робити й зараз, я взагалі мовчу – це насправді безцінний скарб. Знаєте, мені якось таланить на тренерів. От і зараз в «Карпатах» мені дуже комфортно працювати з Олегом Венчаком.

– А які ваші стосунки з Мартіном Богатіновим – конкуренція за місце у воротах не позначається на них?
– Мартін – класний воротар. Думаю, з цим сперечатися ніхто не буде. Але я можу сказати, що він, окрім того, ще й прекрасна людина. Він набагато досвідченіший, ніж я. Чого вартують лише його ігри за збірну Македонії. А він же ще й не один раз стояв у єврокубках. Наприклад, два матчі проти «Ліверпуля», як вам? Так-от, в нього немає від мене жодних секретів – усе розказує, ділиться досвідом, увесь час підбадьорює. Ну а конкуренція – це тільки додає нам наснаги більше працювати. Окрім нас з Мартіном, в команді є ще Саня Ільющенков. Про нього також можу сказати тільки хороші слова. Нам трьом ділити нічого – ми ж робимо одну справу. Ну а хто саме стоятиме у воротах, це рішення приймають тренери.

– І все ж, наприклад, після вилучення Мартіна в Луганську ти непогано відстояв у іграх з «Говерлою» та «Дніпром», але на кубковий матч з «Металістом» тренери поставили не тебе, а його.
– Хочете запитати, чи я не образився? Але ж я не вередлива дівчинка, щоб поводитись таким чином. Звичайно, я готувався до матчу і був готовий у ньому зіграти. Але коли на установці назвали не моє прізвище, а Мартіна, то я до цього поставився з розумінням того, що так повинно бути краще для команди, бо так вирішив головний тренер, а за результат відповідає в першу чергу саме він. Зрештою, мене це не здивувало, бо гра надзвичайно важлива, а в Богатінова більше досвіду. До мене підходили тренери і питали, чи я не розстроївся через таке рішення. При цьому мені дали зрозуміти, що загалом мною задоволені і що до кінця року я ще отримаю шанс себе показати.

– І ти його отримав в останній грі року, вперше зігравши на «0».
– Так, приємно було відчути себе причетним до перемоги в повній мірі. Це ж мій перший матч за «Карпати», в якому я взяв участь і команда перемогла, та ще й на «0».

– Ти забув ще один позитивний момент цієї перемоги. Вона сталася 1-го грудня, на твої іменини. Слухай, в тій грі Богатінов вперше був твоїм запасним. Тож місце в стартовому складі саме в твоє свято – це, часом, не був тобі подарунок від Ніколая Костова?
– Не знаю (сміється. – Авт.), якось над цим не замислювався. Звичайно, всяке може бути, але я все ж думаю, що це просто так співпало. Я просто не впевнений, що наш Тренер знав, що того дня у мене були іменини.

– Як проводиш відпустку і де зустрічатимеш Новий рік та Різдво?
– Різдво – свято родинне, тому його проведу з батьками, братом та його сім’єю. Що ж до Нового року, то над цим питанням почну думати десь так зранку 31-го грудня. Як показує досвід, цікавіше виходить, коли це якийсь експромт. Але точно знаю, що це буде в Україні.

– А як проводиш відпустку? Зазвичай футболісти їдуть у теплі краї...
– Так, ваш дзвінок мене й застав у Єгипті. Я тут з двома шкільними друзями і одним колишнім партнером по «Кримтеплиці» вже тиждень.

– А чому без дівчат?
– Коли їхати у відпустку з дівчиною, то це повинні бути вже серйозні стосунки. А моє серце зараз ніким не зайняте. А брати будь-кого, аби тільки хтось був – це не про мене.

Інформаційний центр ФК «Карпати»